|
Іл. 1. Жінки з горщиком Тваринництво здавна було невід’ємною частиною господарювання українців, тому на здоров’я свійських тварин завжди звертали серйозну увагу, адже від цього залежало успішне ведення господарства і добробут усієї родини. Займаючись тваринництвом, селяни набули певних знань у галузі народної ветеринарії, винайшли гігієнічні засоби для запобігання захворюванням та забезпечення захисту від надприродних сил, наприклад, зловмисних дій відьом чи зурочень. До середини ХХ ст. в народній ветеринарії для лікування хвороб використовувалися різноманітні рослини та їх відвари, що готувалися, звісно, у керамічних горщиках.
Іл. 2. Кухонний полив’яний горщик початку ХХ ст. Найбільш ранній запис про лікування тварин міститься в «Дневнике генерального подскарбия Якова Марковича»: «Лекарства на твар рогатый, когда заболить, а потечет з очей и ноздер флякма» у глиняному горщику: «на тое: ацту галуну 4 золотники, бузины ягод четверть фунта, подорожнику фунт, и щавля на болоте родячегося, и тое все в горшку утушкувавши, варить и тою водою, рано и вечор, рот и ноздре вымывать, а вымывши ячною мукою засыпать» (дані 1724 р.) [Метка 2014, с. 79]. У лікарському пораднику кінця XVIII ст. зазначалося, що коли в коня випадало з хвоста волосся, у новому горщику спалювали на порох бджіл і земляних хробаків, змішували це зі свіжим несолоним маслом і цією маззю змазували облисілі місця на тілі тварини. «Приложение к Полтавским губернским ведомостям» 1845 року містить інформацію про те, що для лікування язв у роті та на язиці тварин, які виникали під час захворювання на ящур (пухлини), радили використовувати густий відвар полину, приготовлений у горщику. Для цього кип’ятили його в печі кілька разів, а потім додавали мед і купорос. Цим цілющим відваром змазували рани [Метка 2014, с. 80].
Іл. 3. Полив’яний глечик початку ХХ ст. У 1850 році в «Полтавских губернских ведомостях» було опубліковано докладний опис рецептури приготування ліків від ран і пухлин, які утворювалися на тілі коня від натирання збруєю. Зазначено, що їх використовували навіть в Імператорських австрійських конюшнях. Для цього виготовляли «камінь Неlstein». Інгредієнти розтирали в горщику, висипали в новий полив’яний горщик, варили до загустіння. У посудині після охолодження залишався «зелений камінь». Для того, щоб вийняти його, горщик розбивали. Потім частини готового каменю знову розтирали до порошкоподібного стану, розчиняли у воді й прикладали до рани впродовж доби [Метка 2014, с. 80]. Отже, щоразу для приготування «зеленого каменю» потрібно було брати новий горщик, адже використаний ставав непридатним для подальшого застосування. Ліки від порізів і колотих ран на ногах у домашньої худоби готували з конопляного насіння. У посудину з отворами клали сировину, накривали її покришкою і ставили в іншу цілу посудину. Місця з’єднань герметично замазували глиною чи тістом. Далі нижню частину конструкції закопували в землю і розводили навколо неї багаття. Коли вогонь гаснув, вугілля засипали гноєм чи землею, аби втримати температуру. Поки горщики охолоджувалися, у нижній частині збиралася певна кількість рідини, яку і використовували в медичних чи господарчих цілях [Метка 2009, с. 115–116].
Іл. 4. Схема конструкції з трьох посудин для приготування ліків [Метка 2009, с. 116] У ХХ ст. замість керамічних горщиків почали активно використовувати металеві чавуни, хоча вважалося, що ліки з гончарної посудини мають кращі цілющі властивості, ніж із металевої, адже в народних повір’ях сама глина була наділена магічною лікувальною силою [Метка 2010, с. 59]. Окрім горщиків і чавунів, застосовували керамічні миски-друшляки, вузькогорлі кубушки чи глеки.
Іл. 5. Схема конструкції для приготування ліків з використанням чавуна і кубушки [Метка 2009, с. 116] Глиняний посуд у народній ветеринарії використовували і для приготування профілактичних лікувальних засобів. Етнограф Василь Милорадович зафіксував, що наприкінці ХІХ ст. в Лубенському повіті Полтавської губернії для профілактики хвороб домашню птицю годували кашею, приготованою у великому горщику, ймовірно кашнику (3–5 літрів), додавши до неї 10 шпанських мух [Метка 2014, с. 81].
Іл. 6. Схема конструкції для приготування ліків, виготовленої з двох глеків На Київщині ще в середині ХХ ст. побутував своєрідний спосіб профілактики сказу. Для цього рекомендували «зварити жито в новому горщику. Принести води, щоб ніхто не бачив. Поливати водою цією жито. Шептати і давати його їсти гусям, щоб не показились» [Метка 2014, с. 81]. При певних хворобах людей і тварин приміщення обкурювали, кладучи в горщик або черепок трави та насіння, які підпалювали. На Волині, аби позбавити овець від кашлю, хлів обкурювали часником, який клали в череп’я від битого посуду. Спалюючи насіння льону, намагалися вилікувати вушні хвороби [Пошивайло 1993, с. 280–281]. Засоби для лікування тварин у ХІХ – першій половині ХХ ст. були подібні за рецептурою до людських ліків. Відвари трав готували у нових горщиках, які вважалися необхідними для пережарювання компонентів на порошок. У спеціально продірявлених горщиках, як і для людей, готували мазі для лікування шкіри тварин. Стверджувати, що для приготування ліків чи запобіжних засобів від хвороб необхідним було використання суто глиняного посуду, не можна. Більшість лікарських засобів готували в череп’яному посуді, бо він на той час був у широкому вжитку. Згодом використання глиняного посуду в медицині та ветеринарії фіксується лише в окремих випадках, та й то вже не як обов’язковий, а як випадковий елемент процесу лікування. Джерела та література Метка, Л. 2009. Конструкція з глиняних виробів як один із способів приготування ліків у народній медицині. Етнічна історія народів Європи. 29. Київ: УНІСЕРВ, с. 112–117. Метка, Л. 2010. Глина та глиняні вироби у народній медицині, ветеринарії, лікувальній магічній практиці українців Північно-Дніпровського Лівобережжя у другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття. Ніжинська старовина. 10 (13). Київ: Центр пам’яткознавства НАНУ, с. 58–64. Метка, Л. 2014. Глина й глиняний посуд в українській народній медицині (ХІХ – початок ХХІ ст.). Полтава: АСМІ. Пошивайло, О. 1993. Етнографія українського гончарства. Лівобережна Україна. Київ: Молодь. Щербань, О.В. 2017. Еволюція традицій використання глиняного посуду в народній культурі харчування українців Наддніпрянщини другої половини ХІХ – початку ХХІ ст. Дисертація д. і. н. / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Інститут народознавства НАН України. Мар’яна Гунь |
