1640 метрів театрів, музеїв, готелів, прекрасних будівель і відмінного настрою

Частина друга

Щоразу, обираючи якусь вулицю для нашої «прогулянки», ми ставимо собі питання: «А чому саме ця»? А дійсно – чому, адже в нашому місті майже 2000 вулиць. Є старовинні, є і ті, що з'явилися зовсім нещодавно. Будь-яка вулиця нашої столиці унікальна, вона – хранителька своєї історії, історій тих жителів, що мешкали і мешкають на ній, прикрашали її і пишалися нею, як малою батьківщиною. Живучи у великих містах, за рутиною і повсякденністю кожного дня ми з вами втрачаємо живильну атмосферу вулиць, скверів і площ, дедалі рідше звертаємо увагу на міський ландшафт, що оточує нас, починаємо звикати до прекрасного, як до даності, і при цьому забуваємо, що за кожною назвою вулиці, за кожною будівлею та просто за якоюсь деталлю прихована ціла сторінка з літопису нашого міста, яка складається з безлічі історій і доль.

У підсумку, на питання «чому?» ми відповіді дати не можемо, а тому, після невеликої перерви, просто продовжимо нашу «прогулянку» однією зі старовинних вулиць Києва.

Домінанта перехрестя двох давніх вулиць, храм муз, архітектурна перлина нашого міста – це усе вона – Національна опера України імені Тараса Шевченка.

Завершальний рік ХІХ століття був уписаний в історію Києва як рік завершення зведення величної будівлі за проектом архітектора Віктора Шретера – театру.

У 1901 році відбулося його відкриття.

Театр вразив глядачів вишуканим інтер'єром, багатою ліпниною, позолотою, бронзою, що горить під лампами, а мармурові сходи «кликали» глядачів у хол, де численні віденські світильники і чудова мозаїчна підлога безліч разів відбивалися у венеціанських дзеркалах.                     

На відміну від репертуарних, театр працював на основі антрепризи. Подібну форму роботи активно просував відомий київський оперний співак (тенор), режисер, антрепренер Йосип Сетов (Сетгофер-Сетгоф).

Тільки завдяки його енергії та зв'язкам була можливість запрошувати на сцену театру зірок світового рангу: Федора Шаляпіна, Тітта Руффо, Маттіа Баттістіні,                   

а глядачі могли насолоджуватися постановками за участю Айри Олдріджа та Сари Бернар.

І ранг театру, і постановки високо цінувались в імперії, про що свідчить присутність Сергія Рахманінова, Миколи Римського-Корсакова та Петра Чайковського при постановках їхніх опер.

Давайте просто, якщо вже не згадаємо, то перерахуємо імена знаменитостей, які мали честь виступати в нашому місті : Антоніна Нежданова, Марія Литвиненко-Вольгемут, Леонід Собінов, Оксана Петрусенко, Іван Паторжинський, Борис Гмиря, Зоя Гайдай, Анатолій Солов’яненко, Микола Гнатюк, Євгенія Мірошниченко та багато інших.

Доля до театру і будівлі була прихильною, адже два перші театри були знищені пожежею. Навіть лихоліття Другої світової обійшли його стороною, попри те, що в 1943 році в нього потрапила бомба, але завдяки щасливому випадку не вибухнула і наш «герой» уже в перші післявоєнні роки приймав глядачів.

У 80-х роках ХХ століття протягом 4-х років була проведена повна генеральна реконструкція театру зі збільшенням і розміру сцени, і кількості глядацьких місць, яких зараз налічується 1304.

Але, на превеликий жаль, і кінець ХХ століття, і ХХІ століття внесли нові риси в театральне життя: зараз частіше можна побачити в холі замість добротних костюмів і святкових суконь глядачів у джинсах і светрах, надмірно захоплених зйомкою на смартфони постановок, а витончені театральні сумочки залишилися в далеких 1950–1960-х роках.

Від храму муз ми з вами пройдемо до храму науки.

Саме так називали і називають Анатомічний театр Київського університету святого Володимира – Національний музей медицини України.

У 1853 році будівельною фірмою купця Аринштейна, за проектом архітектора Олександра Беретті,

було завершено зведення будівлі спеціально для Анатомічного театру медичного факультету Київського університету зі спеціальними обладнаними приміщеннями, величезною бібліотекою, колекцією анатомічних препаратів і першим у Києві, обладнаним за останнім словом техніки, моргом, де ми «разом» з Миколою Турбіним «шукатимемо» тіло полковника Най-Турса. Театр, відразу після відкриття, почали вважати кращим у Європі завдяки унікальним музейним колекціям.

Ми трохи зупинимося й поговоримо про цей театр, але не з метою реклами самого музею або запрошення вас відвідати його, а задля того, щоб віддати належне тим ученим, які в усі часи прославляли наше місто і країну.

У різні роки в цій будівлі працювали вчені-анатоми Олександр Вальтер, Володимир Бец, Михайло Тихомиров, Франц Стефанис, гістолог Петро Переможко, патофізіолог Никанор Хржонщевський.

У 1973 році була реалізована ідея створення нового музею. У зв'язку із цим не можна не згадати відомого українського історика медицини, професора Київського медичного інституту Олександра Грандо.

А далі пішла плутанина перейменувань: Музей історії медицини, Музей медицини УРСР, Центральний музей УРСР і, нарешті, – Національний музей медицини України.

Розповідати про експозиції музею поза його залами – невдячна справа, тому, якщо у вас буде можливість, відвідайте музей, дізнайтеся про історію вітчизняної медицини з прадавніх часів і до наших днів. А, окрім добротної екскурсії, ви побачите, і лазню часів Київської Русі, і операційну XIX ст., і аптеку кінця XVIII ст., і інструменти та фото, і книги та анатомічні препарати, а ще багато іншого.

А однією з неповторних експозицій у Музеї є колекція дивовижних персонажів, створених київським скульптором Спартаком Британом зі стоматологічного пластику.

Знову Михайло Булгаков, знову «Біла гвардія» і будинок під номером 30/10, помпезно прикрашений образами тварин, грецькими вазами, різноманітними статуями і масками чудовиськ.

Саме в цьому будинку «господарювала» у своєму магазині мадам Анжу. Потрібно віддати належне Булгакову за достовірність: адже говорили, що магазин-ательє дійсно там був і надавав в оренду елітні костюми, і не важливо, що хазяйку «ательє» звали Ольга. А будівля досі «пам'ятає» свого першого власника – букви «НС» – купець Микола (Николай) Самсонов – були вигравійовані в 1901 році під час зведення будинку. Зараз будинок відреставрований, додані вежі, але це якраз той випадок, коли реставрація не пошкодила, а, навпаки, зробила загальний вигляд будівлі вишуканішим.

Польський громадський діяч і архітектор Карол Іваницький,

один з авторів проектів з розширення Кахельного і майолікового заводу Йосипа Анджейовського в Києві, у 1913 році, спроектувавши будинок під № 32, певний час у ньому і мешкав.

Переважно цей житловий будинок використовувався під офіс місцевої філії акціонерного товариства Варшавської фабрики меблів для їдалень.

Уся вулиця ім. Богдана Хмельницького з її будівлями, які ніби проектують у сучасний вигляд нашого міста сторінки історії, неповторна, але про перехрестя з вулицею Івана Франка, де біля кожного будинку про власне архітектурне «Я» хотілося б особливо розповісти.

Отже, що ми з вами знаємо про Бессарабський ринок? Трохи про асортимент, трохи про ціни, але погодьтеся – трохи. А що вже говорити про його творців.

Будинок № 33/34.

Як і кожна сторінка історії міста, ця вміщує в себе десятки вже знайомих і маловідомих імен жителів Києва: Аврам Гольденберг і хоральна синагога, магнат Лазар Бродський і цукрові заводи, академік архітектури Володимир Ніколаєв і перший критий ринок.

Але про все по черзі. Архітектор Володимир Ніколаєв спроектував будинок з атлантами і каріатидами,

у якому жив Гольденберг – староста хоральної синагоги і юрист – консультант цукрового магната Лева Бродського,

який і заповів місту 500 тис. рублів для будівництва критого ринку. Ось така передісторія.

Продовження прозаїчніше: у заповіті був пункт, згідно з яким, міська влада зобов'язувалася виплачувати благодійним організаціям щорічно 4,5 % від суми заповіту. Влада до цього не була готова і вимушена була відмовитися від такого щедрого дару. Але саме в цей момент і з'являється мудрий Гольденберг із соломоновим рішенням, завдяки якому в нас є Бессарабка : випуск міською владою цінних паперів під будівництво ринку та їх продаж. Ця пропозиція влаштовувала всіх, рішення про будівництво було прийняте, а місто отримало величезні торговельні площі.

На протилежному боці перехрестя під номером 42 стоїть невеликий, за нинішніми мірками, 4-поверховий із трьома під’їздами житловий будинок, зведений у 1945 році.

Зверніть увагу на час будови – рік 1945-й. Ще триває Друга світова, ще земля ореться не плугом, а снарядами, а влада нашої країни вже думає про розвиток науки. Адже й до теперішнього часу будинок перебуває на балансі Національної академії наук України. Часом ми більше розповідаємо про мешканців того чи іншого будинку, саме зараз той випадок.

Одночасно в цьому будинку жили два офіцери – учасники Другої світової війни, два академіки, два Герої. Один – учений-медик, торакальний хірург, відомий кардіохірург, кібернетик і письменник. Інший – математик, котрий зробив внесок у розвиток асимптотичних методів нелінійної механіки, член-кореспондент багатьох світових академій. Відразу відповімо на запитання: «Хто ці люди?» Перший – Микола Амосов, другий – Юрій Митропольський.

Багато хто захоплюється сучасними багатоповерховими будинками, вважаючи їх віянням часу, але історія нашого міста зберігає немало прикладів висотних будівель. Одна з них – будинок під № 41.

У 1965 році було розпочато будівництво 18-поверхового будинку за проектом Вадима Гопкала,

заслуженого українського архітектора, почесного члена Української академії архітектури, автора або керівника понад 20-ти проектів у нашій столиці, таких як річковий вокзал, Київський інженерно-будівельний інститут, ресторан «Дубки», Український дім, Центральний палац одруження і багато-багато інших.

А ми продовжимо нашу «прогулянку» і зупинимося біля… Утім, про все по порядку.

Так повелося в нашому місті, що в його історичному центрі буквально кожен будинок – це своєрідний музей історії нашої держави, історії, де перепліталися долі людей не лише різних національностей, але й віросповідань. Отже, наш наступний «герой».

На схилах Афанасіївського яру була розташована частина ділянки із садом, який належав наприкінці ХІХ століття вдові священика Горянській. Викупивши у власниці ділянку, київський купець Шампаньєр у 1897 році замовив архітекторові Андрію-Фердинанду Крауссу

проект 4-поверхової будівлі в стилі неоренесансу, яку після зведення купив князь Євген Трубецькой,

на той час відомий філософ, правознавець, публіцист, громадський діяч і професор юридичного факультету Київського університету на кафедрі енциклопедії і історії філософського права.

Саме Трубецькой і запропонував Катерині Крюгер 3-й і 4-й поверхи будинку, а також частину садиби під жіночу гімназію, де позитивну атмосферу будинку множили, аж до 1920 року, вихованки цього навчального закладу.

Сім'я Крюгера залишила багато яскравих епізодів в історії міста. Сама Катерина не лише була керівником гімназії, але викладала в ній німецьку мову й арифметику, її сестри теж були викладачками: Маргарита навчала вихованок російській мові, Єлизавета – географії, а Ганна (точніше, Ганна Августівна Крюгер-Прахова, яка згодом стала членом Союзу художників України і роботи якої прикрашають не лише Київський музей російського мистецтва, але й Третьяковську галерею та ряд інших музейних об’єднань) – малюванню.

А нині в одній з будівель колишньої садиби розташовується Господарський суд м. Києва.

Зробимо невелику зупинку біля пам'ятника історії і архітектури – будинку під № 46.

Власником будинку свого часу був Микола Максимович.

З його батьком, Іваном Петровичем – професором Київської духовної академії, автором прекрасного путівника по Києву в допомогу паломникам, відвідувачі нашого музею змогли «познайомитися» на виставці, присвяченій митрополиту Євгенію (Болховітінову). Микола Іванович, вихований батьком в атмосфері шанування народних традицій, любові до своєї Батьківщини, відразу після закінчення Інституту інженерів шляхів сполучення повернувся до Києва, де почав трудову діяльність молодшим виконробом.

Микола Максимович залишив в історії свій слід не лише як інженер-гідротехнік і дослідник Дніпра, як проектувальник київської гавані,

як професор Київського політехнічного і Київського інституту народного господарства, як автор 2-томного видання «Дніпро і його басейн», опублікованого 1901 року,

та понад 50 монографій, але і як архітектор. Ось цю сферу його діяльності ми розглянемо детільніше.

Його дебют – виконання прохання сестри про проектування будинку на перехресті вулиць Терещенківської і Льва Толстого. Двоповерховий, а пізніше з надбудованим третім поверхом за проектом Городецького, житловий будинок, з його фігурною цегляною кладкою, прекрасно вписався в забудову, що оточувала його.

Як архітектор Микола Іванович проявив себе і при проектуванні власного будинку. У 1888 році він звів за своїм проектом 2-поверховий будинок. Попри те, що наступні власники будинку прибудували флігелі, фасад залишився в первозданному вигляді. У цьому будинку Максимович жив разом із дружиною в період найбільшого розквіту своєї діяльності в Києві.

А Дніпро? Велична ріка міцно ввійшла в життя Миколи Івановича. Незважаючи на щільний графік роботи, він завжди знаходив час для свого захоплення – ходіння по Дніпру на яхті, а також сили й можливості для створення яхт-клубу на Трухановому острові. Заслуги Максимовича були високо оцінені яхтсменами Києва: одноголосно інженер Максимович був визнаний командором клубу, адже саме він «започаткував правильну конструкцію прогулянкових гребних і вітрильних шлюпок і судів для перегонів на Дніпрі».

Наше місто пізнаване і славне невеликими, але дуже затишними будиночками. Саме визначення «будиночок» найбільше підходить для будівлі під № 50. Але, як і багато інших будинків, цей цікавий не лише своїм зовнішнім виглядом, але насамперед своїми мешканцями.

Але про них по порядку.

У кінці XIX – на початку XX століття одним з мешканців будинку був священик Іоанн Корольков – педагог і богослов, перший настоятель Володимирського собору.

Близько п'яти років у цьому будинку жив один із засновників нашої Академії наук та Інституту технічної механіки УАН, завідувач кафедри механіки Стенфордського університету (США), дійсний член-кореспондент багатьох зарубіжних академій, уродженець Полтавської губернії Степан Тимошенко.

Раніше відвідувачі нашого Музею на виставці, присвяченій відомим киянам, мали можливість ознайомитися з експозицією, присвяченою С. П. Тимошенку, з його особистими листами й листуванням його родичів з Г. С. Писаренком, що стосуються випуску книги Тимошенка «Спогади».

Майже три роки проживав у будинку український суспільно-політичний діяч, історик, один із засновників Української Центральної Ради, голова Ради міністрів Української Народної Республіки (УНР) В'ячеслав Прокопович.

У післявоєнні роки тут мешкав народний художник України Євгеній Волобуєв.

А тепер прийшов час звернути нашу увагу на меморіальну дошку, встановлену на честь ще одного мешканця будинку під № 50 – Федора Андерса –

українського інженера-конструктора, будівельника дирижаблів, творця першого українського дирижабля м'якої конструкції цивільного призначення. У 1911 році він побудував перший у Росії дирижабль м'якої конструкції «Київ», а 9 жовтня 1911 року здійснив перший у Російській імперії публічний політ на дирижаблі власної конструкції.

Три невеликих, але цікавих факти з життя Федора Фердинандовича. Перший: відомий серед любителів авіації конструктор не мав вищої освіти, працюючи в Київському політехнічному інституті, обіймав технічну посаду. Другий: гроші на спорудження дирижабля «Київ» були зібрані під час благодійного «аеробалу». Третій: купецтво Києва, присутнє на показових польотах дирижабля, запропонувало конструктору використати «Київ» для реклами їхніх товарів.

Пам'ять про відважного повітроплавця увічнена в гранітній меморіальній дошці, поштовій марці і… назві зупинки міського транспорту з неіснуючою нині вулицею.

На протилежному боці вулиці в будинку під № 51 на початку ХХ століття розміщувалися Вищі жіночі курси або, як їх називали, Фребелівський педагогічний інститут.

Із цим вищим навчальним закладом у дореволюційній імперії ми з вами вже знайомилися, здійснюючи «прогулянку» по вулиці Великій Житомирській («Від храму до храму»). В імперії, та і в Європі, дівчата не могли й не мали права навчатися в університетах. Освіта зводилася до ведення домашнього господарства. У другій половині ХІХ століття у світі всюди почали відкриватися Вищі жіночі курси, де жінки могли отримати освіту університетського рівня. Наше місто теж не залишилося осторонь, і в 1878 році були відкриті два факультети з можливістю навчання до однієї тисячі слухачок. Про рівень навчального закладу свідчить той факт, що викладачами були багато професорів Київського університету святого Володимира. Ви запитаєте: «А хто зі знаменитих киянок отримав освіту в цьому закладі?». Давайте вчинимо так: ви зайдете на наш музейний сайт і знайдете статтю «Від храму до храму», прочитавши її, ви й отримаєте відповідь на своє запитання.

Нині в будівлі розміщена Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво».

Так іноді трапляється, що чоловік дарує своїй коханій дружині не букет квітів, не прикрасу, а цілий будинок. Саме такий подарунок зробив своїй дружині відомий у Києві цивільний інженер Михайло Артинов. Прекрасний будинок, побудований у псевдоросійському стилі, з вишуканою цегляною обробкою, став справжньою окрасою цієї ділянки вулиці.

До дворянина, вихідця з ніжинських греків, і до самого будинку доля не була прихильною. Закінчивши 1879 року Училище цивільних інженерів з відмінним атестатом, Артинов, до переїзду в 1895 році, служив у Санкт-Петербурзі й Харкові. По приїзду в Київ Михайло Григорович, на замовлення Олександра Бродського (члена сім'ї мільйонерів-цукрозаводчиків), спроектував особняк. А Лев Бродський доручив Артинову виконати проект, а згодом і керувати будівництвом безкоштовної поліклініки для бідних дітей на вулиці Бульварно-Кудрявській, 20, яка й була побудована в 1897–1898 роках. Артинов, знаючи про благодійну мету цього об'єкта, відмовився від гонорару і декілька років безкоштовно виконував обов'язки техніка при Київському благодійному товаристві.

Інженер Артинов виконав важливі для міста проекти: поліклініку в комплексі Лікарні для чорноробів (нині – Охматдит) і Лук'янівський народний будинок, на замовленням місцевого «Опікування про народну тверезість».

Захід кар'єри Михайла Григоровича припав на 1903 рік, коли почалося слідство у так званій «діамантовій справі», звинувачуваним у якій Артинов став випадково. Тільки через п'ять років виправданий архітектор зміг частково повернути довіру клієнтів і навіть встиг звести кілька будинків, але зайняти місце серед найбільш високооплачуваних і затребуваних архітекторів уже не зміг, його витіснило нове покоління архітекторів.

Артинов із дружиною прожив у будинку близько десяти років, а потім будинок купив «світило медицини» Василь Образцов. Уже в 1930-х роках новими мешканцями будинку стали Панас Любченко з дружиною. Звинувачений у керівництві контрреволюційною організацією в Україні, Любченко, побоюючись репресій, які чекали його сім'ю, повернувшись з пленуму додому, убив свою дружину, а потім застрелився сам.

Нині тут розташовується консульський відділ Посольства Польщі в Україні.

Повільно пройшовши по вулиці, залишивши за собою десятки будинків і доль, ми підійшли до перехрестя вулиць Богдана Хмельницького і Юрія Коцюбинського, підійшли до будинку, який по праву можна назвати рекордсменом по кількості меморіальних дощок на фасаді будівлі. Отже, будинок під № 68, знаменитий «Роліт» – будинок, де мешкали літератори. А відомий він передусім людьми, які свого часу в ньому проживали.

У 30-х роках минулого століття, за ініціативою працівників кооперативу, працівників літератури, архітектори Петро Костирко і Василь Кричевський спроектували цю будівлю.

Сміливо можна сказати, що це – один з перших, як би зараз сказали, інвестиційних проектів міста, адже будівництво повністю велося за рахунок коштів майбутніх мешканців. Біля витоків створення кооперативу стояли київські літератори, у тому числі Докія Гуменна і Леонід Смілянський, Борис Антоненко і Євген Плужник. Напевно, було важко творити в тісних комуналках.

У грудні 1934 року було здано 60 квартир, у будинку з'явилися перші мешканці. А навесні 1939, за проектом архітектора Миколи Сдобнєва, був побудований другий корпус, де були передбачені 14 комфортабельних чотирьох- і п'ятикімнатних квартир.

Минали десятиліття, у будинку вирувало творче життя. З упевненістю можна сказати, що багато драматургів, прозаїків, літературознавців і перекладачів саме в цьому будинку провели свої кращі роки, створюючи свої кращі твори. Та і як це можна заперечувати, якщо мешканцями цього будинку були Максим Рильський, Петро Тичина, Микола Бажан, Володимир Сосюра, Андрій Малишко, Петро Панч. Утім, усіх і не перерахувати. Але не можна не згадати Олеся Гончара і його знаменитий роман «Собор», адже в будинку № 68 була поставлена завершальна крапка у творі.

Окрім літераторів, у будинку мали апартаменти і багато знаменитих музикантів, художників, композиторів. Адже число 130 говорить саме за себе.

Хто матиме можливість відвідати цей будинок, не забудьте, що в ньому є декілька меморіальних кімнат.

Часто ми у своїх «прогулянках» вимовляємо фразу: «Час невблаганний. На жаль, велика частина будинку зайнята комерційними структурами». І будинок «Роліт» не є виключенням. Але,  хто б у ньому зараз не працював, хто б у ньому не проживав, цю сторінку з Літопису нашого міста, що розповідає про культурну й історичну роль будинку, не вирвати, вона назавжди залишиться в пам'яті майбутніх поколінь.

Співробітникам сектору освітньої роботи нашого Музею трохи шкода, що чергова наша «прогулянка» добігла кінця, проте попереду в нас із вами ще багато незвіданих сторінок з історії нашого давнього і вічно молодого міста. Але сьогодні ми з вами ще не прощаємося. Давайте повернемося трохи назад і зазирнемо в маленький затишний скверик,

що загубився серед старовинних будинків у самому центрі міста, а тихі стежини приведуть нас до лавиць. Сядемо й роззирнемося навкруги. Насолодимося, разом з відпочивальниками-старожилами Києва, чарівними звуками вальсів Шопена, замислимося, слухаючи арії Моцарта. З молоддю постоїмо, ловлячи бризки від струменів добротного старовинного «золотого» фонтана з цікавими зображеннями.

Залишіться на якийсь час у сквері. Це ідеальне місце для роздумів про... Утім, обирайте самі, чим вам зайнятися. А ми вас чекатимемо, щоб знову піти на «прогулянку» по нашому великому і величному місту.

Тетяна Мєщєрякова
провідний лектор
сектору освітньої роботи
Музею історії Десятинної церкви

Володимир Мєщєряков
провідний науковий співробітник
сектору освітньої роботи
Музею історії Десятинної церкви

Використані джерела

Вулиця Богдана Хмельницького (Київ, Шевченківський район). wikipedia.org

Улица Богдана Хмельницкого (Киев). wikipedia.org

Фундуклеевская. agritura.livejournal.com

Улица Богдана Хмельницкого... здесь когда-то жила творческая элита и учились аристократки. moemisto.ua

Список зданий. Киев, Улица Богдана Хмельницкого. domofoto.ru

Улица Богдана Хмельницкого. oktv.ua

Кружевной дом Брадтмана. wikipedia.org

История центральной улицы города Киева – Фундуклеевской (современное название ул. Богдана Хмельницкого). flatday.com.ua