Колиска творчості та іконопису України

Києво-Печерська лавра… Майже в усіх куточках нашого континенту чули про неї. Але скільки загадок ще вона в собі криє! Кожна будівля в ній, кожен храм має свою незабутню історію, з якою пов'язані долі архітекторів, художників, іконописців… І ось ми з вами спробуємо зазирнути в історію іконописної школи та художніх майстерень ім. Івана Їжакевича, що розташована в 30 корпусі позаду храму на честь святих Антонія і Феодосія Печерських з трапезною палатою, а саме на оглядовій площі.

Історія цієї будівлі починається ще з кінця ХІХ століття, а саме в 1880–1883 роках.

Архітектором був академік В. І. Сичугов. Також у Києві ним були збудовані:

• удільна контора в Маріїнському парку на вул. Грушевського, № 7 (1871–1876 pp., за надісланим проектом);

• маєток Р. Штейнгеля на вул. Бульварно-Кудрявській, № 27 (1877–1879 pp., продовжив роботу В. Ніколаєва);

• прибутковий будинок родини Шкот на вул. Володимирській, № 34 (1871–1876 рр.);

та багато інших.

Будівлю художніх майстерень часто переплановували, дерев’яні сходи згодом поміняли на гранітні, зробили балкон. У 1941 році було підірвано Успенський собор Лаври, та того разу будинку пощастило, він не постраждав.

Але війна рідко залишає по собі щось живе, і вже у 1942–1943 роках будинок художніх майстерень був зруйнований майже вщент, залишилося тільки 24 % будівлі. Ось на цьому фото, яке було зроблено під час війни капітаном Вермахту Паулем Літеном, можемо бачити, які руйнування пережила Лавра.

Воронка від вибуху на оглядовому майданчику. Вересень-жовтень 1941 р.

У 1952 році будівля, а точніше, те що від неї залишилося, була передана Українській філії творчих художніх майстерень Художнього фонду СРСР. На щастя, пам’ятку архітектури відбудували, дещо спростивши її попередній інтер’єр. Архітектором був П. Захарченко.

Також надбудували мансарду, перепланували перший та другий поверхи, що дало змогу розширити приміщення та збільшити кількість майстерень. Будинок збудований у «цегляному стилі» у формах ренесансу з елементами неоросійського стилю. Стіни декоровано рельєфним та пласким муруванням з червоної та жовтої цегли, тому будинок має вигляд мозаїки і є однією з найвиразніших споруд Києва у «цегляному стилі».

На першому поверсі містилися господарські приміщення, на другому – навчальні класи та гуртожиток для студентів іконописної школи. Підвал мав досить цікаве призначення – тут була велика піч для квасової заправки, також стояли бочки з медом, пивом та хлібним квасом.

З 1883 по 1920 рік у приміщенні діяла Лаврська іконописна школа, яка утримувалась за монастирський кошт. У 1888 році в школі було 27 учнів, у 1892 році – 29, у 1893 році – 34, у 1901 – 29. Але, на жаль, у 1906 році іконописну школу перетворили на іконописну майстерню з утриманням при ній лише 10 учнів. Доглядачами були ченці лаври, та працювали і наймані майстри. Вихованці школи під наглядом своїх наставників допомагали розписувати та поновлювати розписи храмів Лаври та інших храмів міста.

В іконописній школі та майстерні працювали також відомі художники, зокрема Іван Сидорович Їжакевич, ім’я якого носять художні майстерні і зараз.

Іван Сидорович Їжакевич – видатний живописець, графік, заслужений діяч мистецтв УРСР, народний художник УРСР. Вихованець іконописної школи Києво-Печерської лаври (1876–1882, школа містилася в іншому приміщенні), Київської рисувальної школи М. Мурашка та Імператорської академії мистецтв у Санкт-Петербурзі.

Загалом постать цього художника та його вклад у всесвітнє мистецтво важко переоцінити. Це була велична людина, яка через усе своє життя пронесла любов до Батьківщини, її народу та художньої творчості. Його ще називали «Нестором-живописцем» української ідеї, адже за його картинами можна прослідкувати народний побут, традиції, ставлення людей до тих чи інших подій у державі. Ось декілька з його робіт.

«Мама йде!»

«Мені тринадцятий минало»

«Різдво»

«Перебендя»

«Богоматір Оранта». Кирилівська церква

Фрагмент розпису церкви Всіх святих Києво-Печерської лаври

Іконостас Свято-Георгіївської церкви в с. Пляшева

Під час викладання в школі Іван Сидорович разом з учнями виконав роботи з мистецького оздоблення Трапезної палати із церквою на честь святих Антонія та Феодосія, а також розпис церкви Всіх святих над Економічною брамою Лаври.

Художник прожив довге та цікаве життя – 98 років. Навіть у часи радянського атеїзму він таємно допомагав розписувати храми і до останнього дня не полишав цієї справи, що свідчить про неймовірну силу духу та сміливість.

Сонін Володимир Дмитрович,

живописець.

Змінив І. Їжакевича на його посаді. Вихованець Київської рисувальної школи М. Мурашка та Імператорської академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Володимир Дмитрович також працював у Лаврі, зокрема, поновлював живопис на фасадах Свято-Троїцької надбрамної церкви, стін біля Святої брами.

Серед його творів портрет доньки.

Ольга Соніна

В іконописній школі та майстерні навчалися відомі митці, такі як

Федір Зотикович Коновалюк

Його картини вражають емоційною глибиною та змістом.

«Катерина»	«Вид на лавру зі слободки»

«Шулявка. Річка Либідь»	«Зимові розваги»

Ікони, портрети, пейзажі, графіка, історичні полотна, ілюстрації, реставраційні роботи в музеях Києва і Канева після Другої Світової війни; вчительська практика понад 2 роки у різних навчальних закладах – усе це прояви його художнього і душевного таланту. Знаний він і як майстер тематичних творів, портретів та книжкових ілюстрацій до української класики, насамперед поезій великого Кобзаря, а також видань І. Котляревського, В. Стефаника, М. Черемшини та О. Кобилянської. Він також є автором обкладинки до одного з перших українських «Букварів». Багато з-поміж цих ілюстрацій Федір Зотикович виконав у співавторстві зі своїм учителем – Іваном Сидоровичем Їжакевичем.

Судомора Охрім Іванович

Книжковий графік, учень І. Їжакевича та В. Соніна.

Під час навчання в Лаврі розробив проект і виконав частину декоративного розпису стін та вхідної галереї церкви Всіх святих із стилізованими краєвидами Афону й орнаментами в народних традиціях.

Яремич Степан Петрович

«Половодье»	«Адмиралтейский канал»

Художник з 1900 року проживав у Санкт-Петербурзі, також був завідувачем реставраційної майстерні Ермітажу. Один з найвидатніших теоретиків і практиків реставрації творів мистецтва.

Учнями школи також були Я. Давиденко, М. Зубарєв, В. Лукін, О. Павленко, В. Поварницький, Г. Скліфос, Є. Хоменський, К. Циганок, І. Чернявський, А. Черняков, В. Шуршинов та багато інших.

Після революції 1917 року тут розміщувалася малярна школа Народної освіти України.

Від осені 1927 року в будинку містився Музей архітектури. До 1933 року завідувачем музею був

Іполит Владиславович Моргілевський 

– історик архітектури, член-кореспондент Академії архітектури СРСР.

Завдяки невтомній праці цієї людини було досліджено безліч пам’яток України, що за його вимірами та кресленнями були повернуті із небуття, так, наприклад, Михайлівський Золотоверхий собор, Софія Київська, Спасо-Преображенський собор у Чернігові. Він також вивчав пам’ятки Херсонеса, Ольвії та інші.

У ці роки до майстерень привела доля ще одну видатну українську художницю –

Марія Приймаченко

Яскрава представниця «наївного мистецтва», одна з найвідоміших українських художниць, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1966). 2009-й рік за рішенням ЮНЕСКО було визнано роком Марії Приймаченко; тоді ж бульвар Лихачова в Києві було перейменовано на честь художниці.

Проста дівчина з далекого села на Київщині змогла вразити та перевернути світ, вона була справжнім відкриттям свого часу. Полюбляла простоту та яскраві фарби, її картини змушують з головою поринути у її особливий світ, з чудернацькими тваринами та квітами.

Також у ці роки в музеї працював

Юхим Йосипович Сіцинський 

– історик Поділля, археолог, етнограф, православний священник. Він був одним із засновників Національного історико-культурного заповідника «Кам’янець».

У 1939 році будівлю передали Центральному історичному музею ім. Т. Шевченка.

З 1950-х років будинок передано під творчі майстерні Спілки художників України.

Також у майстернях працював

Іван Макарович Гончар 

— відомий скульптор, живописець, графік, етнограф, колекціонер, заслужений діяч мистецтв УРСР, лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка. Йому належить досить цікава робота – пам’ятник Максиму Горькому в Ялті.

Пам’ятник Максиму Горькому в Ялті. Скульптор І. М. Гончар

Михайло Гордійович Дерегус 

– живописець, графік, народний художник СРСР. Певний час був головою правління Спілки художників України. Працював у галузі станкового живопису, станкової і книжкової графіки.

«Травневаа ніч»	«Буревісник»

 Георгій В’ячеславович Якутович 

– графік, заслужений діяч мистецтв УРСР, народний художник УРСР. Працював у галузі книжкової і станкової графіки, кіно-декоративного мистецтва.

«Зима»	Ілюстрація до твору М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»

Кадр із фільму «Захар Берткут». 1971 р. Оформлення Г. В. Якутовича

Сьогодення художніх майстерень не менш цікаве. Зараз там працюють та влаштовують виставки багато талановитих художників сучасності. Тож, зазирнемо всередину будівлі.

На першому поверсі містяться господарські приміщення, тож цими сходами піднімаємося вгору.

Уздовж сходів можемо бачити об’яви виставок та інформацію про історію майстерень.

Піднімаємося на другий поверх і нашому погляду відкриваються картини, ікони художників та іконописців сучасності, а також предмети побуту українського народу.

Це все праці таких відомих художників, як Микола Стороженко, Василь Копайгоренко, Артем Копайгоренко, Сергій Давидов, Людмила Мітченко, Олена Баликова, Василь Шпак, Іван Пилипенко, Михайло Гайовий, Надія Чернова та ін.

М. Стороженко	В. Копайгоренко	С. Давидов

А. Копайгоренко	Л. Мітченко	О. Баликова

В. Шпак	І. Пилипенко	М. Гайовий

У процесі підготовки матеріалу пощастило особисто познайомитися з чудовою людиною
та неординарним художником

Василь Валентинович Копайгоренко,

який провів екскурсію будинком та, що найцікавіше, дозволив зазирнути в найпотаємніше – свою майстерню.

Художника застали за працею. Ось погляньте, над якою чудовою іконою він працює. На задньому плані видно ще безліч робіт: картин, ікон та фотографій. Ось, скажімо, фото сім’ї прадіда художника. Василь Валентинович цінує та не забуває історію своєї сім’ї, яка, мабуть, і є для нього натхненням для праці.

На стінах також можна помітити старовинний одяг, взуття та рушники.

Майстерня художника – це завжди щось особливе, там кожний предмет, кожний пензлик та шматочок паперу мають своє особливе значення, створюючи собою особливу атмосферу, яка надихає та спонукає до майбутніх звершень, а вигляд з вікна зачаровує своєю красою.

Старовинна будівля проводжає своє буремне минуле та готова зустрітися з новими митцями.

І наша в Вами «прогулянка» добігає кінця, а ми лише ледь торкнулися тисячолітньої історії лаврських пагорбів. Художники й іконописці, ченці й миряни – долі абсолютно різних людей переплелися в цій колисці духовності та культури.

Ольга Борисюк, лектор І категорії
Музею історії Десятинної церкви

Джерела та література

Друг, О. 2013. Вулицями старого Києва. Львів.

ukrinform.ua

lnam.edu.ua

pamyatky.kiev.ua

kplavra.kyiv.ua

doi.org

kolokray.com